прп. Феодосій Печерський (бл. 1036 – 3 травня 1074) – один з засновників чернецтва на теренах України-Руси, настоятель Печерського монастиря в 1062–1074 рр. Народився у м. Василеві (нині Васильків під Києвом), у родині князівського управителя – тивуна. Незабаром переїхав до Курська, куди його батька перевів Ярослав Мудрий. Мріючи про чернецтво, втік до Києва, прийшов до печери прп. Антонія і близько 1058 р. пострижений прп. Никоном Великим. В 1061 р. висвячений в пресвітери, а вже наступного року обраний братією на ігуменство. Добудував наземний монастир на Дальніх печерах, а 1073 р. заклав Велику Церкву і новий монастир на верхньому плато. З його ім’ям пов’язано впровадження загальножитійного іноцького Студійського статуту, який від Печерської обителі розповсюдився по більшості монастирів України-Руси. Відомий як вправний проповідник. Похований у Дальніх печерах, а 14 серпня 1091 р. його мощі було урочисто перенесено до Великої Церкви. У 1108 р. канонізований. 1240 р. мощі були заховані, і де вони перебувають зараз, невідомо Пам’ять 3 травня.